і “дрімають” випадки різкого погіршення стану дітей з дцп на фоні начебто правильних лікувальних заходів відомі вже пора перефразовуючи думку р п нарциссова (1989) ставити завдання “ціни” перенесених дитям лікування і реабілітації в його подальшому онтогенезі а мабуть і в онтогенезі його нащадків на думку такого авторитетного дитячого невролога як г г шанько (1994) особливості відновного лікування і реабілітації (абілітациі) дітей з ураженням нервової системи істотно відрізняються від таких у дорослих бо мова йде про ураженні нервової системи що розвивається в якій ще не завершені процеси мієлінізації і диференціювання нервових клітин додатковим аргументом на користь правомочності постановки такого питання можуть бути результати в м шищенко (1988) по вивченню ферментного статусу кліток в процесі розвитку дитяти автор показав що впродовж всього дитинства особливо в критичні вікові періоди з певною періодичністю виникають нерівноважні стани популяцій кліток що виражаються в складній поєднаній зміні активності ферментів співвідношенні різних метаболічних пулів кліток нестабільність метаболізму що відображає малу енергетичну потужність кліток врівноважується в цей час особливим пристосовним механізмом що полягає в тому що при пониженні метаболізму (активності ферментів) в значній частці кліток відбувається активація процесів в меншій частці кліток – тенденція зберегти на задовільному рівні метаболізм “ядра” популяції іншими словами в цитохимічеськом аналізі крові відбивається добре відомий ембріологам феномен фізіологічної дегенерації що забезпечує зростання і розвиток невеликої частки менш диференційованих кліток (с с лагучев 1963) зрозуміло пише в м шищенко ці стани неврівноваженості виражені в певних кордонах є нормальним морфологічним механізмом але в цих умовах обмежені специфічні реакції на додаткові стимули і опосередковано дитя стає чутливим до патологічних (і ятрогенним – і с ) дій у деяких дітей із самого початку онтогенез характеризується надмірно вираженою нестійкістю ферментного статусу у такому разі невеликі навіть підпорогові дії можуть викликати патологічний процес важливе виведення автора що зміни на клітинному рівні виявляються раніше і зникають пізніше ніж на організменому (тобто клінічному) на жаль в даний час вітчизняна наукова і практична медицина є в основному клінічною дисципліною параклінічеськие інколи найважливіші дані нерідко просто ігноруються провідні чинники онтогенезу розділяють на дві групи – генетичні і средовиє як генетичні так і соціальні впливи необхідні для нормального зростання і розвитку спотворення одне з цих чинників – генетичного або средового – приводить до тяжких непоправних наслідків в даний час немає сумнівів в тому що генетичні і средовиє чинники визначають зростання і розвиток організму на основі співіснування і взаємодії в динаміці гармонійних системних реалізацій (д н крилов т п кулакова 1974 б а никітюк 1978) основні